Імітуючи життя на Марсі

1200x630_305843_capricorn-one-becomes-realit

Перед нами – поверхня Марсу на знімках з журналу Américain Curiosity. Вона характеризується значним розмаїттям рельєфу: кратери від метеоритів, вулкани, глибокі каньйони, просторі долини, поля, вкриті дюнами, велетенські розлами у корі ґрунту.

Тут – пейзаж дуже схожий на попередній, з тією різницею, що тепер ми – на Землі. Ми перенеслись до пустелі Ґобелін у самісінькому серці американського штату Юта. Пейзаж утворений виключно мінералами, ані сліду води, і, отже, – життя. Каміння набрало вигляду гномів чи шампіньойонів. Це місце було обрано товариством із вивчення Марсу для проведення експерименту з імітації життя на цій планеті. Шестеро студентів з Лувенського католицького університету (Бельгія) беруть участь в науковому проекті із назвою “Місія на Марс”. Він полягає в тому, що протягом двох тижнів вони мають мешкати всередині наукової станції посеред пустелі штату Юта, імітуючи умови життя на Марсі.

“Рельєф тут значною мірою складається із оксиду заліза, тому ґрунт тут – червоного кольору, а територія – горбиста і дуже схожа на ту, що на Марсі”, – розповідає Бастьєн Матурін, керівник команди.

Їм доводиться терпіти холод, адже на Марсі температура сягає іноді мінус 60 градусів за Цельсієм. Але також – і пекельну спеку, як ось зараз.

“У нас є два кондиціонери, але цього недостатньо. Вони дещо охолоджують повітря, проте не настільки, щоб створити оптимальну температуру. Тут дуже спекотно”, – каже журналіст Ромен Компер.

Студенти мають виконати наукове завдання – достоту, ніби вони перебувають на Марсі. Ось тут вони вимірюють русло пересохлої річки. Їм потрібно також взяти проби ґрунту, а це – доволі непросто, оскільки поверхня тут – дуже запорошена і слизька.

“Я беру просту пробу землі і координати GPS , а тоді Флоріан (наш біолог) робить аналіз на присутність бактерій у ґрунті”, – пояснює інженер Ґаспар Туавейд.

На цій станції, де студенти живуть під час своєї місії, біолог Флоріан Комманс аналізує проби ґрунту.

“Я намагаюсь ідентифікувати їх, поміщаючи у різне середовище і проводячи різні тести, – зазначає він. –
Звісно, пріоритетне завдання для нас – спробувати побачити, які бактерії можна було б знайти на Масі. Зрозуміло, що на поверхні не буде бактерій, оскільки там присутня радіація, яка робить їхнє життя неможливим. Але на глибині кількох метрів від поверхні землі можна знайти бактерії”.

Шестеро студентів більшість часу мешкають на невеличкій станції діаметром вісім метрів, загальна площа якої – сто квадратних метрів. Умови проживання – спартанські. Запаси води – суворо регламентовані. Їжа – тільки з тюбиків, як у космонавтів. Спальні, щоправда, – індивідуальні, проте мініатюрні.

Студенти на автомобілях випробовують, чи навколо бази наявний зв‘язок wi-fi.

“Це – простий фільтр, він може бути використаний у якості лінзи, за допомогою якої всі сигнали посилаються на антену”, – розповідає Ґаспар Туавейд.

Мета місії: визначити найкращий спосіб дослідження Марсу. Щоденне життя – це теж частина експерименту.

Таємниці Антарктики

images

Перед нами – Larsen C, один з найбільших шельфових льодовиків Антарктики. За даними Британської служби атлантичного нагляду, він дуже відрізняється від своїх сусідів – льодовиків Larsen A та B, які зруйнувалися відповідно 1995 та 2002 року.

Дослідженя показують, що Larsen C поступово тане через потепління повітря, а також – внаслідок потепління води в океані. Досі вчені не мали певності стосовно ролі океанів у колапсуванні льодовикових шельфів. Зрозуміло, втім, що внаслідок танення льдовика рівень води в океані підіймається.

“Коли Larsen A та B розтанули, вони потягли за собою ще й інші льодовики, що мало наслідком значне зростання рівня води в цілій Антарктиці. Larsen C – найбільший з-поміж них, і якщо він зникне у найближчі десятиліття, це матиме наслідком значне підвищення рівня моря. Ми очікуємо, що рівень моря зросте до 2100 року в цілому світі на 50 сантиметрів порівняно із сучасним, а це, у свою чергу, спричинить проблеми для прибережних зон і міст”, – розповідає Девід Воґен з Британської служби атлантичного нагляду.

Льодовиковий шельф Larsen C названо на честь Карла Антона Ларсена –
капітана норвезького китобійного судна “Язон” та дослідницького судна “Антарктика” шведської антарктичної експедиції наприкінці 19 століття.

Команда дослідників порівняла дані, отримані з супутника, та вісім радіолокаційних досліджень, захоплених за 15-річний період – з 1998 до 2012 року.
Вони виявили, що Ларсен С втратив приблизно 4 метри льоду і опустистився приблизно на один метр порівняно з поверхнею океану.

Антарктичний півострів – один з регіонів Землі, де потепління відбувається чи не найшвидшим темпами: за останні 50 років температура піднялася тут на 2,5 ° C. На думку вчених, танення льодовикових шельфів матиме драматичні наслідки для нашої планети.

Безпілотники допомагають охороняти слонів

400x225_306330

Цей безпілотник, що ширяє над Національним парком Танзанії Таранґіре, допомагає у справі збереження слонів.

Завдання дронів, які видають звук, схожий на бджолине дзижчання, – тримати слонів подалі від територій, заселених людьми, де тварини ризикують бути травмованими чи навіть убитими. Таким чином, новітня технологія виконує важливу роль у справі збереження слонів в Національних парках Африки та природних заповідниках.

Розповідає фахівець Надя Де Соуза:
“Наразі скидається на те, що дрони справляються зі своєю роботою гаразд, принаймні наші дослідження вказують на те. Слони тікають від дронів, причому доволі швидко. Таким чином, нам вдається відлякувати їх від небезпечної території. Проте, щоб мати точну статистику, потрібні ще додаткові дані”.

Біолог Девід Ольсон вважає: страх тварин перед дронами, що видають дзижчання, – лише питання часу. Поступово вони звикнуть до них і більше не лякатимуться. Ось чому важливо зробити так, щоб дрони почали розсипати порошок “чилі” – ефективний засіб стримування для слонів.

“Гадаю, слони – достатньо розумні тварини, щоб “збагнути”, що вночі посеред поля, до вони пасуться на кавунах та кукурудзі, бджоли не літають. На мою думку, вони дуже швидко призвичаяться до цього звуку, тому сигналом тривоги для них може стати порошок “чилі”, що його рейнджери (єгері) розсипатимуть за допомогою дронів”, – каже Девід Ольсон.

Крім того, що дрони – реальний чинник захисту слонів, їхнє технічне обслуговування не вимагає значних коштів.

Менеджери з Національного парку Таранґіре також з‘ясували, що дрони є доволі безпечними як для слонів, так і для рейнджерів. Навчити рейнджерів управляти безпілотниками – означає внести вагомий внесок у справу збереження слонів, і водночас максимально знизити ризик і для людей, і для тварин.

Повернутися вгору

ПРО БЛОҐ

Зайдіть в налаштування теми і вкажіть власний текст, або вимкніть показ цього блоку.